Українська армія за сім тижнів війни знищила 5000 одиниць російської техніки, перетворивши її на купу металу, який можна використати для відновлення інфраструктури країни, але спочатку цю техніку потрібно правильно утилізувати. Хто цим займатиметься і чи можна на цьому заробити.

Вага всієї знищеної російської техніки на 8 квітня – 85 000 тон, з неї:

• близько 75 000 т – вуглецева та нержавіюча сталь;
• 2500 т – алюміній;
• 1000 т – мідь;
• понад 360 т титану та магнію;
• а також 10 кг платини, 18 кг золота та 1,2 тонни срібла.

Для розуміння масштабу: у 2021 році загальна заготівля металобрухту в Україні – 4,1 млн т. Українські металургійні заводи для виробництва сталі використали 80% цього металобрухту.

Якщо утилізувати всю військову техніку, а метали продати, то можна отримати близько $45 млн.

Але військовий металобрухт не просто продати

Військовий брухт має свою специфіку, каже Олександр Шейко, в.о. голови Науково-експертної ради асоціації «УАВтормет». До війни, за його словами, основними джерелами металобрухту були металеві конструкції мостів, будинків, промислового обладнання (75%), побутовий брухт (15%) та відходи виробництва (10%).

Такий брухт збирається, сортується і потім продається металургійним підприємствам. Від постачання брухту в Україні гостро залежать два металургійні підприємства – «Інтерпайп Сталь» та «Дніпроспецсталь», які мають електроплавильні потужності та працюють виключно з використанням металобрухту, каже Шейко.

Утилізація військового металобрухту, за його словами, є більш складним і трудомістким процесом, що вимагає контролю з боку держави. Наприклад, утилізація та переробка літаків перебуває під контролем СБУ, бо деякі компоненти мають стратегічне значення для оборонної промисловості держави.

Утилізацією стрілецької зброї займається Нацполіція. Металобрухт з-під пістолетів та автоматів – це вуглецева та легована сталь.

Утилізацію боєприпасів та сухопутної військової техніки проводять підприємства Міноборони. Який це має вигляд? Підбитий танк місці обстежують вибухотехніки на наявність вибухівки. Після цього Міноборони перевозить його на свої майданчики, де спеціалісти оборонних підприємств демонтують уцілілі деталі для повторного використання.

Частина танка, що залишилася, сортується за видами металів, які можуть бути продані на відкритих аукціонах або передані оборонним підприємствам. Така модель утилізації військової техніки працювала і до війни, каже президент асоціації «УАВтормет» Володимир Бублей. «Це дорогий процес, який зазвичай потребує дотацій з боку держави, – каже він. – У цьому разі йдеться не про заробіток, а про безпеку та поповнення запчастинами української армії».

Танк, за словами Шейка, складається з різних типів металу, частка яких може відрізнятись залежно від моделі танка. Узагальнено це виглядає так:

• Компоненти із легованої сталі. Така сталь має специфічний хімічний склад, що обмежує її використання у звичайному металургійному процесі. До війни такий метал могло переробляти одне підприємство – «Дніпроспецсталь». У бронетехніці вміст такого металу може сягати 40%.
• Компоненти із вуглецевої сталі або чавуну. Вміст таких компонентів у середньому не перевищує 30%, але їх сортування досить затратне і потребує спеціальних навичок.
• Компоненти із кольорових металів. Насамперед це двигун та його частини, електропроводка, різноманітні електронні системи. Таких металів у танку до 15%.

Навряд чи вдасться заробити і фермеру, який притягнув з поля бою трофейний ЗІЛ. За словами Бублея, таку техніку найкраще передати військовим. По-перше, вона несе потенційну небезпеку для життя людини, а по-друге, її навряд чи приймуть на пункті прийому металобрухту. «Неозброєним оком видно, що це військовий брухт, а без відповідних сертифікатів від Міноборони його неможливо буде продати кінцевому споживачеві – металургійним підприємствам», – каже він.